Це була суцільна пригода, небачена мною раніше, сповнена різноманітними подіями: з веселощами й сумом,приколами й лайкою на комарів Де менш,ніж за добу, в мене встигла "душа в п'яти піти", я з нею такою зміг пройти нелегкі і водночас прекрасні 30 кілометрів, за час яких "познайомився" з ґрунтами на будь-який смак (тобто видами, не подумайте..на язик не брав), чудовими людьми, що підтримували, жартували й давали цінні поради, подекуди, у вигляді прислів'їв: "Навпростець підеш - до ночі до хати не дійдеш", що в моєму випадку означало "навпростець підеш - в багнюку по коліно забредеш"...за табором тре йти, а не одинаками-сміливцями).
Виявляється, як "одночасно йде дощ і сонце світить, то це відьма тісто місить". Дякую,"Сірий" 📷;-) А згодом я: "О,дивіться,жаба!..Невелика така,коричнева стрибає... а Слава Боковець попереду відповідає: я на таке вже не реагую, мені б самому жабою не стати. Скажу вам, він досяг в цьому певних успіхів, порівняно зі мною!) Простори, ліси, лани...Лючин, Межиріч (монастир з високою стелею, на самій верхівці якої, під куполом, зображення Ісуса Христа, дуже пишною і багатою оздобою та писаними іконами святих на колонах і стінах, в якому чи не найвизначнішим скарбом є реліквія князів Острозьких, подарована Вселенським патріархом й коронована, себто визнана чудотворною, самим Папою Римським, ікона Божої Матері), де 1648 року проходив Богдан Хмельницький,
Новомалин, шлях до якого простягався мальовничими пейзажами з лук, лісів, діставшись якого ми трохи відпочили, підкріпилися, більше познайомилися й послухали історію села та замку XIV ст., де нині оселилися лелеки! Прекрасна річка Збитинка, тро-о-о-шки хащів після закинутого хутора Вподобанка й шлях на село Буща, де на нас вже чекали, щоб розповісти про церкву, старі могили з хрестами, де за переказами поховані козаки М.Кривоноса та історію самого села, його звичаїв й місцевості; неповторний ландшафт,болота, що становлять більшу частину Дермансько-Острозького заповідника, та Кременецькі гори, що беруть початок в цих краях і які ми могли споглядати з височини... Ще трохи, ще трохи..і-і-і Батьківці! Правду кажуть, що останні кроки найважчі. І от так несподіванка - гора з плеч, душа радіє...бо багаття гріє, щось підсохло і працює та й супчик десь парує. Класні люди, класний день...лише перший день!
Що ж було другого? Підйом (хто коли, але усі до 9-ї), приготування, розминка за очільництва Сашка "Химери", ситний сніданок й знайомство на галявині, де майже всі (кілька стояло) посідали колом. Люди з усіх усюд: від Сумської до Івано-Франківської, від Волинської до Миколаївської області; різних вподобань та професій: від художниці монументального живопису до дівчини-фізика, від старшокласниці, що хоче присвятити себе захисту України в Сухопутних військах, до аспіранта, який пише докторську з економіки. Найдовше й найуважніше ми слухали о. Михайла, капелана й творця ГО Апостольська Чота, що пройшов бойовий шлях від півночі (Харківської обл.) на південь по лінії зіткнень ЗСУ з незаконними збройними формуваннями. Чи не найактивнішим слухачем була Viktoriia Romanchuk "Відьма", гарні й влучні запитання) Мені випала честь сказати пару слів третім, бо сидів скраю, але, як зазвичай буває, найкращі слова приходять згодом) Пізніше на соломі під дахом ми слухали історію України в ХХ столітті та внесок патріотично-виховних організацій у перших і других визвольних змаганнях від бунчужного "Сірого" Макс Каширець (Max Kashyrets), по обіді до нас приїхав Правий сектор Рівненщини й дав змогу по вправлятися з АКС, відчути себе снайпером з гвинтівкою Мосіна та зрозуміти, що таке тактична медицина й як допомогти побратиму чи собі в бойових умовах. Під час майстер класів ПС по черзі для двох груп відбувалися лекції на тему "Історія ідеї українського націоналізму", які проводив друг "Химера" Олександр Подвишенний. Дуже пізнавально...: "сенситивний націоналізм Шевченка; національна ідея - спільний знаменник; без належного виховання маємо державу на карті, але не в серці" Далі спільне фото й прощання. Командна гра "Розв'яжи вузол", в якій змагалися рої, а мій 4-й ще й "восьминіжкою" кілька метрів в голові з "Єдинорогом" пройшов.. було кумедно й весело. Вільний час. Вечеря. Репетиція виступу. Розпалювання ватри, "Єдиноріг" Tanya Babych розповідає про Національний Альянс, опісля виступи роїв, співи, банка з медом по колу й на завершення "передавання іскри".
Мандри-ватра неможливі без пісень,отож.. Однією з перших, що пролунали в поході,була "Лицарський хрест" гурту Тартак, яку ми всі дружньо виконали ще й біля ватри. Біля ватри співали різних пісень: від "Бий москаля" й "Попереду жахи шляхи" до "TDME", від народних до сучасних: "Ти ж мене підманула","Гуцулка Ксеня" - "Тримай". Головною, звісно, була та, яку виконували стоячи, з рукою на серці: "Зродились ми великої години..."
А чи знаєте ви щось про безбашенність? Ні, не знаєте, якщо не знайомі з Radchenko Taras з Пласту станиці Острог. Чому? До прикладу, захотілося йому піти в похід...отже, завтра в дорогу. Але не звичайний, звичайний для непластунів, а екстрим-похід-воду, мотузку, ножик, спальник і ще якесь приладдя...і досить, і так 10+ днів.А харч в процесі здобудеться 📷;-) І це лише маленький приклад зі, сказаного тобою, правда, Тарасе?) Як сказав усім про нього його друг Вася: "У нього криша поїхала ще до того як ми зустрілися, удівітєльний человек" )
Анекдотичні ситуації: "Я не спав з хлопцем" - чогось мовить "Арієць" Міша Паламарчук з мого рою за столом..а я - кажу, - спав.. регіт...та він спиною до мене лежав .. ще більший регіт..я там ще щось казав, то їх не відпускало ще хвилинку-другу) а я ж-то мав на увазі минулу ніч.. і ліжко велике, де не можна одному, як місць обмаль, ви ж розумієте) За пару годин після ватри на крильці хати, в якій я ночував з кількома іншими мандрівниками сталася така оказія: підходять Комендант Юрій Устимчук і "Єдиноріг" Таня Бабич, моя ройова, говоримо, а потім я намагаюся згадати це заклик до уваги/тиші...як же,як же...Пізор (наголос на протяжне "о") і вони заходяться реготом!)) Ті,що знають оригінал, зрозуміють) Звісно їх не зрозуміти цілком, не поринувши в нашу атмосферу, не будучи учасником подій, але ви матимете приблизне уявлення). А що відбувалося з приблизно з 1 ночі 3-го дня, після того як ми наслухалися неймовірно життєвих й смішних жартів хазяйки Людмила Франковська, до пів четвертої ночі (було темно, хоч в око стрель) зі мною,"Ключиком" Natalia Kliuchka, Тарасом та Олексієм з Львівської політехніки неможливо описати словами, це треба було чути! хD Було, правда, кілька мимовільних свідків, але, загалом, наш регіт чули лише комашки) ну-у-у, можливо, ще хтось в хаті, але це не точно)
Так сталося, що в таборі я був не єдиним з кучерями... під час знайомства це помітили і, як згодом я дізнався, це вилилося у наданні псевдо "Комета" одній дівчині з "Апостольської чоти", думаю, десь після великої ватри з виступами і піснями) Дивні відчуття, але приємні) Чому "Комета"? Ну, тут неважко здогадатися, якщо знаєте хто я)
Наступного дня ми рушили далі на захід Дермансько-Острозького заповідника, вже не болотами, а лісами з піснями Скрябіна, Воплі Відоплясова, Океану Ельзи, Тараса Тополі та ін. Нашим провідником була краєзнавка Oksana Holovko, що розповідала про природу краю, рідкісні рослини, що ростуть лише за певних умов, зокрема, дика орхідея, що занесена до Червоної книги України. Цікава легенда про Зіньків камінь та вихід з території заповідника, де на нас чекала дорога в останнє місце нашого походу - урочище Гурби - місце воїнської слави УПА. Перепочили й піднялися до монастиря на спільну молитву за полеглих і тих, що живуть і захищають нині Україну й моляться за її благополуччя. Далі розповів про події квітня 1944 року настоятель монастиря..як у Світлий тиждень від 3 до 5 тисяч вояків УПА та місцевих мешканців загинули, борючись з Радянською армією та підрозділами НКВС. Як люди пам'ятали й, попри заборони, клали, складені з лісових квітів, букетики на цих пагорбах, щоб вшанувати своїх героїв, що виборювали незалежність нашої держави. Опісля групками спускалися й оглядали криївку часів Другої світової війни, в якій збереглися речі полеглих, а "Сірий" тим часом розповідав про криївки, як сховища й опорні пункти з'єднань УПА. На сам кінець настоятель подякував за відвідини й особливо був радий своїм землякам з м.Городка Львівської обл., звідки й приїхала на Стежки "Апостольська чота".
Звіт ройових бунчужному, бунчужного - Коменданту, виконання Гімну України й офіційне закриття мандрівного табору.
Величезна подяка організаторам, Національному Альянсу й учасникам за приємну, неповторну атмосферу...дякую, що ви такі є!